Олександр Рогожин x Neformat: Довга розмова про звук
Говоримо з Олександром Рогожиним, інженером-електроакустиком, винахідником і активним учасником української електронної лайв-сцени.
Зараз Олександр формулює своє самовизначення як інженер-електроакустик. Минуло чимало часу — і чимало виходів за межі знайомої галузі, зміни занять, підходів і практик, — перш ніж він збагнув, як себе назвати, але справі це не заважало.
Уже багато років наші читачі насолоджуються музикою з аудіосистем, які налаштував Олександр: відвідувачі клубів Otel’, Hvlv, заходів "Брудний Пес", Brave! Factory, "Стрічка" й інших. Звук, який ви могли асоціювати із самою лише подією або з артистом, великою мірою залежав від нього (ну, і, звісно, від того, що він мав у розпорядженні).
Про складність відтворення звуку залежно від жанру, про межу між можливим і неможливим для аудіосистем, про те, як українські студійні монітори вийшли на закордонний ринок професійного звуку і про інші нішово-цікаві речі — у нашій розмові з Олександром Рогожиним.
Neformat: Змоделюємо: я невибаглива слухачка, а музику відтворюють твої аудіосистеми на концерті. Як саме я можу почути або відчути, що все було зроблено правильно з твого боку?
Олександр: Не має бути дискомфорту. Насправді, для того, щоб оцінити звук системи, взагалі не потрібно бути спеціалістом. Спеціаліст лише зможе більш конкретно назвати, що саме його бентежить. Найбільш інформативна частина для мене — відгуки людей, зокрема відгуки артистів, а особливо тих, хто пише власну музику. Коли вони вмикають свої треки на системі, яку я збудував, налаштував, вони можуть легко дати об’єктивну оцінку такої системи.
Але є різниця. Жива музика є "в природі" — нам досить легко порівняти звучання, наприклад, гітари в акустичному виконанні з тим, як ми її чуємо через систему звуковідтворення. А з електронною музикою так не вийде, тому що це світ, який якби існує, але одночасно з тим його немає. Ти не знаєш, як в ідеалі має звучати якийсь синтезатор на треку — його можна підключити до навушників чи колонок, але й вони матимуть свій звук. Тому в цьому плані артисти справді мають перевагу перед простими слухачами, але їхні емоції такі самі важливі, як і слухачів.
N: Чи правильно я розумію, що під дискомфорт підпадають і травми слуху? Нещодавно, наприклад, я на кілька днів втратила слух на одне вухо після одного дуже гучного концерту. Здається, так не має бути.
О: Це дуже банальна річ, але так, і цьому є кілька пояснень. Перше було актуальним, мабуть, у 90-х-00-х роках. Тоді стан розвитку електроніки звукопідсилювальної техніки був на рівні, де потужність і гучність системи визначали її статус. Зараз цієї проблеми не існує. Потужність доступна майже будь-яка, а гучність як така вже давно перестала бути маркером якості. Але ще точно лишається частина організаторів і власників закладів, які починали працювати в ті роки, і для них це залишилося критерієм.
Другий кейс — це люди, далекі від музики. Особливо це стосується електронної музики. Це часта проблема на наших фестивалях, коли беруть у підряд якийсь рентал (ред. — прокатна компанія з комплектом свого звукового обладнання та технічного персоналу), який зазвичай працює на корпоративах із поп-зірками. Матюкатися можна, ні? Вони в душі не **уть, як має звучати електронна музика, і їм от абсолютно пофіг. Вони вважають, що "грає діджей" і має бути гучно: стукать, дзинькать і все таке. Відповідно, люди, які приходять послухати улюбленого артиста, замість цього отримують травми слуху, от як ти, наприклад, і не розуміють, чим вони на це заслужили.
Третій кейс, менш веселий, на жаль, — звукорежисери й інші працівники зі сфери з віком втрачають чутливість слуху на високих частотах. Це більшою мірою стосується лайв-концертів, зокрема важкої музики. Це нормально, у всіх так відбувається. Страшного немає, якщо ти просто живеш своїм повсякденним життям. Але коли ти береш на себе відповідальність за здоровʼя інших, режисуєш концерт на кілька тисяч людей, то в тебе на руках відвідувачі, які можуть теж втратити частину свого здоров’я, якщо ти щось робиш неправильно. Коли люди із цією проблемою будують мікс, тонально в їхній голові це так само, як це було все життя. Але їхній слух змінився, і тому їхній мікс відображає компенсацію часткової втрати слуху на високих частотах.
N: До слова про останній випадок, такий спеціаліст може неправильно використати й добре налагоджену аудіосистему й нівелювати все, що ти, або спеціаліст як ти, вибудував?
О: Абсолютно. До речі, з електронікою набагато рідше бувають такі випадки. Думаю, через згуртованість нашого комʼюніті ці люди часто краще відчувають і музику, і культуру загалом. Найбільші проблеми в цьому сенсі з поп-виконавцями — це майже завжди гарантований треш. Іноді на систему приїжджає звукорежисер з артистом, з якимись менеджерами своїми, у яких дуже часто таке бачення… назвемо його "унікальне". Плюс відчуття власного статусу в них досить загострене, і чиясь інша думка не дуже цікавить. Із цього місця починаються проблеми…
N: А як щодо важких концертів?
О: Узагалі метал, мабуть, на другому місці за складністю відтворення після камерної класичної музики. Цей жанр має дуже щільний спектр, і вимоги до системи, яка має якісно відтворювати саме метал, дуже високі. Це прям суперскладна музика й мало хто вміє з нею працювати, хоча мій досвід дуже позитивний. От є клуб Otel’, власник якого Паша Дергачов, де й людям, й артистам зазвичай подобається, як звучить важка музика. Але має бути правильний звукорежисер. Система — це інструмент для звукорежисера, це його ресурс, тоді як його професія — мислетехнічна.
N: Окей, поговорімо конкретніше, із якими українськими подіями ти працював як спеціаліст у своїй ніші?
О: Brave! Factory, "Стрічка", VESELKA, Rhythm Büro, "ICKPA", "Брудний Пес" та інші. Також проєкти інсталяцій наших систем можна почути в таких клубах, як Keller, Core, Hvlv, ABO, Bukxt, Closer Connections, Otel', Hram. Але, ти знаєш, на даному етапі я взагалі себе не бачу як спеціаліста по роботі з великими системами. Мій улюблений формат — це заходи розміром від кількох сотень до тисячі, максимум двох тисяч, людей. Більше — це вже не про якість, а про вайб.
Пригадую, колись працював із Brave, першим чи другим, який проходив у гігантському ангарі. Там повісили масивну систему, дуже якісну, і попросили мене її "причесати", довести до звуку, який я роблю і до якого всі звикли. Ну і я розумію, що от переді мною система, яка коштує десь мільйон доларів, має величезну потужність… але я на неї не маю ніякого впливу! Окрім банального еквалайзера й мінімальних налаштувань нічого зробити з нею неможливо. Й от сама якість звуку, яку можна отримати від такої великої системи у великому ж залі, ну вона мене взагалі не влаштовує. Масштаб починає переважати над якістю.
Із часом я зрозумів, що єдине для мене правильне рішення — це виробництво власних акустичних систем, які саме спроєктовані з нуля і, якраз завдяки цьому, дозволяють мені реалізувати свої і технічні амбіції максимально й донести найбільш повно задум до кінцевих користувачів.
Один із моїх, мабуть, найулюбленіших продюсерів електронної музики, Норман Феллер (Norman Feller), він же Террі Лі Браун, не любить грати у великих клубах. Мені його музика дуже близька і, мабуть, якимось чином це резонує з тим звуком, який я намагаюся робити.
N: Тобто зараз ти не працюєш із чужими системами?
О: Останнім часом я почав відмовлятись від налаштування інших систем, так.
Десять років тому більшістю моїх проєктів було налаштування готових систем, які десь були встановлені. Це ми говоримо конкретно про напрям професійного звуку — великі колонки в клубах, на фестивалях тощо (просто я паралельно із цим ще займаюсь домашнім звуком, а зараз іще додався студійний). У системи є власник, він її купив і хоче її покращити, або я бачу, що вона може працювати краще, і це пропоную. На початку я в основному працював із системами інших виробників при тому, що в мене вже було своє бачення великої кількості речей. Як я вже зараз розумію, на той момент воно було ще недостатнім, щоби повністю реалізовувати якісь концептуальні проєкти з нуля.
Згодом у мене значно зросла повага до інженерів і засновників компаній акустичних — до людей, які зробили свою концепцію, обрали динаміки, придумали, як усе має бути, тому що я отримав таку концепцію власну. І тому отаку штуку, як "покращити" чужу систему, те, що мене розважало раніше, я зараз вважаю абсолютно неправильною. Цього робити не треба. Я навіть намагаюсь втримати від цього інших людей. Якщо ти маєш розуміння, як це зробити, то візьми і зроби це із самого початку.
N: До речі, ти багатьох, думаю, свого часу заохотив і навчив робити власні "домашні" акустичні системи. Твій блог досі дрейфує в інтернеті. Чи є думки повернутися до нього?
О: Ти знаєш, я би хотів це зробити. Головне питання: для кого? Такі загальні статті — їх було весело робити. Я першочергово для себе багато питань розкривав, а коли розумів якісь цікаві речі, то ділився ними і із читачами. Але глибока інженерія, у яку я зараз занурився, цифрова обробка сигналів, усілякі фільтри й інші технічні речі, пересічним людям взагалі не будуть цікаві. Цим займаються інженери, які вже десь працюють. Тобто це вже не рівень do it yourself для когось, хто хотів би на вихідних зробити колонку. Щоб робити контент, який буде досі цікавий людям, мені треба його сильно адаптувати чи робити окремо. Але ми робили такі курси — відкриті з Machineroom, Майстерня мене запрошувала кілька разів, а також ми проводили кілька закритих курсів для прокатних та інсталяційних компаній.
N: А чи ти пригадуєш свою першу акустичну систему?
О: Так, першу власну акустичну систему я виготовив у 1997 році і зробив для неї навіть паспорт, ця бумажечка в мене досі є. Самостійним виробництвом я, у принципі, займався із самого дитинства.
N: Перейдемо до новіших виробів — я знаю, що нещодавно ти з колегами розробив власний студійний монітор REASON8 M1, й у вас уже є серйозні замовники, як от Marvinʼs Room Studio. Розкажи про цей проєкт.
О: Слухай, це взагалі така абсурдна історія. Я взагалі не вірив у цей проєкт. У мене є товариш Богдан Андрушків, який живе в Штатах. Ми випадково познайомилися — він почув пару моїх якихось дуже простих проєктів, йому сподобалося, і ми врешті потоваришували. У якийсь момент він мені каже: "Слухай, давай ми зробимо монітори студійні?" А я думаю, блін, кому взагалі потрібні студійні монітори? Мільйон компаній, які їх виробляють десятиріччями, ринок заповнений абсолютно. Тож ми кілька років прям досліджували цей ринок, і я дійсно побачив кілька аспектів, які можна суттєво покращити. Але я ніколи не вважав себе достатньо здібним, щоби проєктувати студійні монітори, бо я завжди думав, що це вища ліга.
Товариш каже: "У тебе безліміт — бери прям що хочеш, будь-які динаміки, компоненти з електроніки, і неважливо, скільки це буде коштувати на початку". Зробили. Окремі люди взяли на себе дизайн і механіку, я все налаштував і все було готово. Я дуже переживав і сподівався вийти хоча б на рівень, щоб люди сказали: "Знаєш, це не провал". Просто в мене досвіду саме зі студійним звуком був нуль. Богдан почав презентувати монітори в Штатах, і згодом мені почали надсилати відео, де оглядачі ставлять їх поряд із брендовими моніторами інших компаній із посилом, що порівняно з нашими моніторами, знані монітори, яким надцять років і їх там весь світ поважає, це взагалі не те. Я їм не вірив, думаю "Та вони мене розводять".
N: Але як саме ваші монітори опинилися на професійних студіях? Я думаю, без того, щоб їх могли прямо почути й перевірити місцеві професіонали — це неможливо, ні?
О: Так, у Штатах ти не можеш просто взяти й зайти в студію до якогось топового чувака — спочатку ти маєш потрапити до звукорежисерів або продюсерів "меншого" рівня. Й от так от потрошки-потрошки Богдан потрапив до володарів кількох "Греммі". Один із них, дуже прикольний чувачок, каже: "Ось у мене три пари колонок: я слухаю частину мікса на цих колонках, іншу — на оцих, і якісь треті аспекти — на цих, бо немає колонок, які відтворюють усе одночасно там із тим рівнем якості, який мені потрібен". Він вмикає наші колонки, трек грає секунд десять, він бʼє по пробілу на клавіатурі, повертається і каже: "Fuck me!" Мені це розповіли, але я дуже сміявся. Ми навіть потрапили до власників брендів дуже відомих, які самі будують студійні монітори дуже багато років, і вони нам сказали: "Чуваки, у вас суперпродукт, рухайте його". Я досі в це повністю не вірю.
Дуже багато було, знаєш, таких технічних рішень, до яких я прийшов, але в мене не було абсолютно ніякого підтвердження їхньої правильності, бо я ж не можу подзвонити до Martin Audio і спитати: "Чувачки, а що ви думаєте стосовно цього?". Мені подобається, як воно працює, моїм клієнтам — теж. Але ж я абсолютно не знаю, як на це відреагує продюсер, який Дуа Ліпу випускає, наприклад. Коли ми отримали відгуки саме від таких людей, для мене це було суттєве підтвердження правильності того, що я роблю. Коли вони тобі кажуть, що їм потрібні такі монітори й що "скоріше їх виробляйте, бо вони вирішують купу питань, які нам заважають працювати" — це дуже кльово. Одна справа робити якийсь продукт і вмовляти клієнта його купити, а зовсім інша, коли ти розумієш, що точно робиш щось корисне. Тобто ти можеш зробити цей світ краще за допомогою своїх акустичних систем. От я вважаю, що заради цього і є сенс працювати й жити загалом.
Насправді я працюю не один — нас ціла команда. Хотів би передати привіти та подякувати, що ви зі мною, найкращому техніку у світі Олегу Мельнику, директору виробництва в Тернополі Сергію Масику, напарнику в багатьох проєктах Жені Хортиву, співзасновнику REASON8 Богдану Андрушківу, моєму батьку й абсолютно геніальному інженеру-електронщику Олегу Рогожину та своїй дружині Олі, яка завжди мене підтримує навіть у найбезумніших та найскладніших починаннях.
Дізнатись більше про Олександра:
https://www.instagram.com/rohozhyn_audio
Фото надані Олександром.






















