Музиканти у війську: від браку сну до планів на демобілізацію
Чи мають українські музиканти в лавах ЗСУ змогу грати на улюбленому інструменті, чи хочуть творити й де бачать себе після демобілізації — про все це питаємо в них самих.
Немає точних даних, скільки українських музикантів, професіоналів і тим паче тих, для кого це хобі (зокрема й серйозне), наразі захищають Україну. Але, за нашими спостереженнями, люди з андеграунду та інді-сцени все частіше долучаються до лав ЗСУ. Комусь вдається продовжити музичну діяльність хоча б частково, інші ж поставили все на паузу. Хтось ситуацією геть демотивований, а комусь випадає знаходити натхнення навіть на бойових посадах. Або ж у СЗЧ! Комусь музика потрібна на фоні постійно, а інші слухають її тільки усвідомлено.
Для цього матеріалу ми розпитали сімох різних військових-музикантів про творчість. Чи є умови для репетицій, чи є бажання грати, чи бачать вони своє майбутнє в музиці? Нижче подаємо їхні відповіді.
Наразі служить у СБС на східному напрямку.
Поточне місце служби унеможливлює писати музику через щільний графік виїздів на бойову роботу. Іноді не маю коли поспати, тому керування гуртом Garmata Syndicate переважно доводиться відкладати, або робити в дорозі, чи на позиціях, коли є вікно між небезпекою для життя та роботою.
До мобілізації я встиг записати 6 інструментальних демок, дві з яких уже вийшли у світ: "Ікла" та "Lethè". Кліпи знімаємо під час моїх службових відпусток, інші процеси делегуються в режимі онлайн, включно зі зведеннями тощо.
В АНТАЙТЛД, лише частково долучаюсь до процесів обговорень, записувати змоги наразі не маю.
Гітара лежитьу мене на ТПД (ред. пункт постійної дислокації), та за пів року я зміг лише раз узяти її в руки. Весь інший час йде на відновлення, побутові речі, підготовку до наступної роботи.
Бажання займатись творчістю є, проте часу й сил є лише на реалізацію 5 % тих амбіцій, що вирують у голові.
Які можуть бути записи чи виступи, коли воюєш? У мене немає мазаного теплого місця, та й у військо я не йшов за бронюванням десь у тилу, щоб кататись по концертах та жити ілюзіями.
Якщо представник культури не готовий воювати за свою культуру та свою спільноту, при цьому пішов у військо, щоби "пересидіти війну", і паралельно зі сцени волає щось типу: "Русні пізда", "Слава Україні", то чи дійсно він вважається культурним діячем та воїном? У мене до таких персонажів лише відчуття сорому.
Музика для мене завжди була ритуалом, тому я стараюсь уникати прослуховування, коли "на фоні щось лабає, аби тихо не було". Слухаю в обмежених кількостях незалежно від жанру. Бо на службі емоційного перенасичення забагато, щоб ще й туди всунути щоденне прослуховування музла.
Насправді більше хочеться закрити гештальти по музлу, яке не вийшло чим грати. Оскільки справи, що висять у повітрі, постійно забирають мою енергію попри те, рухаються вони чи ні.
Підтримую зв'язок лише з тими, у кого прозора та активна позиція щодо війни в Україні. Особисто мені не вистачає щирості в більшості релізів, не лише сенсової, а музичної/якісної в плані продакшну, ідей, аранжувань. І я тільки за концерти, які допомагають війську + не є в мінус. Усе інше мене не хвилює.
Щодо бачення себе після демобілізації. Для початку хочеться десь зникнути на місяць, щоб нікого не бачити та не чути. У музлі: мейк нулі грейт егейн! Тобто хочеться просто грати класну музику з класними людьми.
До переведення служив у 43 ОМБр. Зараз служить в іншій військовій частині.
Перші три пісні я записав, коли був у СЗЧ. Після повернення до війська я служив у піхоті й часу та умов для музики не було. Пізніше перевівся в логістику 43 ОМБр і зміг ефективно розподілити час на музику та службу.
Оскільки СЗЧ — виключно студійний проект, усе що треба для музики — це кілька гітар, мікрофонів, комбік, звукова карта й комп'ютер. Але прийшлося купити машину, щоби бути мобільним і возити все це у випадку переїздів.
Пісні СЗЧ — це фіксація військової реальності без зайвого патріотизму. Я знаходжу мотивацію та теми для пісень буквально в процесі проходження служби.
Панк-рок від гурту СЗЧ — це по суті заміна нашої невдалої системи МПЗ (морально-психологічного забезпечення) та недорозвиненої ППП (психологічної підтримки персоналу).
Я надихаюся можливістю психологічно підтримати українського солдата. Роблю це по різному — через гумор або токсичність.
До війни грав у харківських гуртах, в основному, інді-рок. Багато моїх музичних колег зараз виїхали, або служать. Я, фактично, єдиний, хто займається музикою. А ще цікавий факт — майже всі бас-гітаристи, з якими я грав, зараз у війську. Чомусь саме бас-гітаристи)))
До служби я грав щось більш естетичне, але менш змістовне. Я зрозумів останнім часом, що музика, не підкріплена якоюсь ідеєю, або харизматичним шармом, зовсім не може зацікавити слухача. На жаль, моя довоєнна музика була беззмістовною.
У цілому я мало кого знаю. Познайомився з Павлом Гоцем із гурту Nazva. Мені подобається, як він відчуває життя та креативить. Максим Засорнов, гітарист Surface Tension, зводить мені треки останні 4 релізи. Познайомився з тіпом, який робить проект Trench Orderly. Я не люблю ШІ-музику, але тіп він класний. От нещодавно хотіли з Варнаком пересіктись, але не зрослося.
Демобілізація мені не світить та кінця війни я не бачу. Але після неї українській мілітарній музиці ще залишиться рік або два на рефлексію. Потім прийдеться мінятися… Думаю, СЗЧ стане звичайним інді-рок гуртом із загальними гострими темами. Ну й живими виступами, бо зараз їх нема. Хоча мені дуже зручно у формі студійного проєкту.
Наразі проходить службу на посаді начальника групи персоналу штабу в окремому тиловому батальйоні зі специфічними завданнями.
Умови цілком стерпні: я живу на орендованій квартирі, працюю з 8 до 19, хоч і без вихідних, живу з коханою людиною та своєю кішкою. Oднак часу та можливостей на репетиції чи написання музики не маю взагалі. Часто протягом дня я навіть не можу відповісти на якісь особисті повідомлення в месенджері, оскільки можу отримувати до 300 дзвінків та повідомлень на день, і буквально не маю навіть 5 хвилин перерви (навіть на обід не ходжу). Після служби мені замість занять музикою набагато приємніше поспілкуватися з коханою, полежати, подивитися Youtube чи поробити якісь хатні справи.
Я міг би займатися репетиціями, але витрачати гроші та час, якого нині так мало, на це не хочу — це просто мінус один чи два вечори протягом тижня, і в нинішніх умовах для мене це розкіш.
Натхнення та бажання займатися творчістю — абсолютно жодного. У всіх релізах, які готують гурти, у яких я грав, практично відсутня будь-яка моя участь, і я відкрито сказав хлопцям, що наразі бажання якось присвячувати цьому час я не маю.
Активна музична діяльність O'Hamsters зупинилась у 2023 році, ще до моєї мобілізації та підписання контракту нашим гітаристом. Guerilla Noir досі активні в контексті студійної роботи, попри мобілізацію гітариста. Антайтлд теж активні, незважаючи на двох мобілізованих у складі; хлопці готуються виступати в червні на розігріві в гурту АННА.
У мене також є готовий трек і кліп одного нового проєкту, але випускати його зараз теж не буду — мені хотілося би, щоби це стало подією в моєму житті, а з нинішнім графіком та відсутністю залученості в музику цей реліз просто пройде повз мене. Крім того, завдяки армії мені також довелось пережити серйозні депресивні епізоди, стаціонарне психіатричне лікування та відновлення, тож мій баланс між службою та відпочинком наразі дуже хиткий, і я би не хотів його руйнувати.
Наостанок додам, що завжди бачив гру в гурті як метод соціалізації, відпочинку та отримання приємних емоцій — і на власному досвіді зрозумів, шо просто грати на інструменті самому мені нудно й нецікаво.
Сприйняття музики, мабуть, усе ж не змінилось. Моє небажання нею займатись усе одно не перекреслює мою любов до неї. Слухаю, у принципі, ту ж саму музику, яку слухав і до мобілізації — то мікс з Pantera i Deafheaven, то якийсь плейлист 50-х, то дискографію Arctic Monkeys, то ностальгую під Mauser i The Symbioz. Наразі музику слухаю майже постійно — весь час на службі й дорогою до неї та додому. Інколи залітає думка про те, що хотілося б пограти щось ось таке, але я швидко повертаюся до реальності й зупиняю цей локомотив фантазії.
Зв'язок із колегами підтримую, але, звісно, не такий постійний, як до мобілізації. Питання щодо ролі концертів та релізів у нинішній Україні для мене занадто складне, я не сформулюю думку із цього приводу.
Станом на сьогодні сприймаю свою частину життя, пов'язану з написанням і виконанням музики, закінченою. Зарікатись, звісно, ніколи не можна, тим не менш — відчуваю саме так. Окрім того, я не бачу наразі демобілізації на будь-якому горизонті взагалі й змирився з думкою, що армію вийде покинути не скоро.
Наразі служить у 78-й Окремій Десантно Штурмовій Бригаді.
78-ма ОДШБр надала мені чудові умови для праці, у мене є окреме житло, де я можу практикуватись грі на барабанах, а точніше маю пед для рук і ніг. До речі, кардан (подвійну педаль) мені подарував Дені Дроп (ред. ударник True Tough), який зараз також працює в ЗСУ. Насправді кардан розйобаний пізда… скрипить та відходить… але я дуже вдячний Денчику за це!
Якщо ти полюбив музику, то це назавжди… Не треба себе змушувати займатись нею, бо це стильно або модно, це є в серці. Музика — це насправді найбільш легальний та міцний наркотик, який дає життя.
Усі, з ким я граю, мають по декілька гуртів, тому більшість із них продовжує активну діяльність у музичній сфері.Чи є в них "успіх", чи ні, не знаю, але скажу точно: ці люди кайфують від музики!
Як барабанщик, який не вміє грати на гітарі, я прописую барабани в компуктері та створюю текстові документи, де прописую, що і як я бачу, той чи інший трек, та кидаю гуртам. Таким способом прописав декілька треків для Ґрунт Палає, гітаристи (Микола та Артем) займаються створенням демок.
Drill Sergeant — записані всі інструменти, чекаємо вокал. Цього року готуємось випустити альбом і я вже прописую драм-треки для майбутнього Drill Sergeant!
Break The Habit також продовжує створювати новий матеріал. Ліля написала декілька пісень, і ми зараз їх обмірковуємо.
Light Of Mine мають матеріалу на декілька альбомів, ми вже грали купу пісень, яких немає на стрімінгах. Ми повинні були почати запис але трапилось життя. Як прийде час, знайдемо можливість і підемо в студію!
Сприйняття музики не змінилось. Але я більше став слухати музику, на якій виріс. Не вистачає часу слідкувати за трендами, тому прослуховую те, що полюбив із дитинства. Часто говорив, що я люблю Nu Metal, але саме цього року слухаю його дуже багато, купляю фізносії улюблених альбомів. Напевно, найпрослуховуваніший гурт у мене — Lacuna Coil!
Після демобілізації бачу себе там, де й був завжди — за барабанами та з камерою в руках, яка знімає концерти! Як тільки говнофедерація зникне з мапи, займусь своїми гуртами й почну виступати стільки, скільки це буде можливо!
Проходить службу в 144 ОМБр, рота РЕБ.
Активність в Обрію завжди була висока, то довелось переглядати способи функціонування в нових умовах, щоб не сильно збавляти оберти. Я на певний час знайшов собі заміну, нам у цьому сильно допомогла подруга Сейра. Під актуальний склад у 2024 році я домовлявся за виступи, тоді гурт зміг відіграти низку концертів у рамках турів True Tough і White Ward. У 2025-му ми сконцентрувалися на студійній діяльності, випустивши того року 4 релізи. Зараз продовжуємо рухатися в тому ж напрямi.
Матеріал створюємо дистанційно, потім так само його пишемо. Можливості для репетицій і запису доводиться шукати, але тут головне — бажання. А ось можливості грати наживо зараз, на жаль, немає. Хоча чим далі така ситуація триває, тим менше за живими виступами сумуєш.
Натхнення є завжди! Весь час зʼявляються нові ідеї, пропонуються колективу, частина з них реалізовується. До прикладу, ми зараз готуємо декілька релізів. Щоб зробити матеріал на один із них, я вигадував вокальні риби й тексти під них, потім наспівував їх на диктофон під метроном з іншого телефона й так відправляв записане нашому гітаристу. Він уже під ці партії писав повноцінні композиції і назад скидував мені партії гітар, з якими я, за нагоди, вибирався на студію. Зараз майже все на цей матеріал накопичено, потроху допилюємо, маю надію, покажемо результат уже цього року.
У принципі, сприйняття музики особливо не змінилося. Усе так само слухаю її багато, аналізую.
На рахунок грати, чи точніше записувати нову музику, то хочеться робити те, що є можливість робити. Тут особливо не розженешся в плані різноманіття.
З колегами спілкуюсь і взаємодію постійно. Багато хто лишився в справі, та й багато активних молодих людей, які по віку можуть поки більш-менш спокійно вести цивільне життя і займатися музикою.
Якщо буду живий і зможу нормально функціонувати, то буду займатися тим же самим, що і для служби. Бо я і під час служби тим усім займаюсь, дивно було б це все кидати після.
Проходить службу у 159-й ОМБр.
Музичні інструменти в руках не тримав уже рік. Коли цією весною був у відпустці, то на студії доопрацювали старий мій сольний лайв-запис 2020 року. Додаткові нові партії зіграла наша звукорежисерка Наталя "Тара" Тарасова. Доопрацьований трек "Шевченкове Подражаніє 11 псалму" вийшов на бендкемпі та стрімінгах як лайв-сингл проєкту Wiseword.Nidaros до дня народження Тараса Шевченка. Поки й надалі планую використовувати для реалізації творчих ідей час відпусток.
Бажання займатися музичною та літературною творчістю нікуди не зникало, просто зараз воно більше концентрується на стадії обмірковування і уточнення концепцій майбутніх творів.
Слухаю, як і раніше, не так і багато музики. Зрозуміло, що переслуховую новинки вітчизняної "темної сцени", а також слідкую, що свіженького з'являється в того ж самого Девіда Юджина Едвардза з Wovenhand чи у Twenty One Pilots (їхні концептуальні фентезійні роботи — це щось із чимось!).
Підсумковий реліз до 12 років існування Wiseword.Nidaros
Постійно підтримую онлайн-спілкування з колегами. Усе, що вони роблять, є дуже важливим як для української, так і для глобальної культури. А культура = людство.
Після демобілізації хотілося б поступово прийти до відновлення живих виступів Wiseword.Nidaros, яких не було вже 6 років. А також взятися за запис нових альбомів, звісно.
Проходить службу в роті ППО 411 Бригади СБС "Яструби".
Можливість для створення музики можна знайти завжди, із записом набагато важче. Я не маю змогу поїхати, умовно, у Київ на студію, щоб записати вокал, не можу зібрати учасників гурту, щоби попрацювати над новими треками, бо приймаю безпосередню участь у бойових діях. Можу це зробити хіба що у відпустці.
Бажання (ред. творити) є величезне, дуже хочеться записувати й релізити щось нове, хочеться повернутись на сцену. Як не дивно, мені не вистачає оцього творчого шляху для виплеску якоїсь внутрішньої агресії.
Моє сприйняття музики змінювалось завжди впродовж життя. Мені важко зрозуміти людей, які можуть роками концентруватись на певних артистах і жанрах, не намагаючись знайти себе в чомусь іншому, не обов’язково новому. Вектор музики Заводі теж ніколи не був постійним, бо ми не бачили сенсу робити однакові альбоми.
Зараз у нас є трохи недопрацьованих демок, серед яких частина написана в жанрі постпанку, але є і прямолінійний сирий блек метал, до якого у своїй творчості ми ще не звертались. Можливо, колись ми доробимо щось із цього.
На жаль, на фронті загинув барабанщик Заводі — Микола "Аморт" Состін, басист Влад служить у "Вовках", тому зараз проєкт на паузі, але перерватись вона може в будь-який момент, якщо будуть сприятливі обставини.
Після мобілізації, здається, я тільки збільшив кількість контактів із колегами. Головно через ведення свого каналу "Про це". У мене є величезне бажання поширювати і просувати ту українську музику, яку я вважаю вартою уваги слухачів, робити її відомою і популярною. Сподіваюсь, що рухаюсь у цьому напрямку. Чи важко мені морально в тому плані, що я зараз не можу робити те саме для власної музики? Так. Чи можу я щось змінити? Ні.
Демобілізацію я не бачу і, відповідно, себе після неї.
Зафіксовані сотні випадків, коли люди культури віддали життя на фронті, боронячи нашу країну. Вони вже не створять жодної пісні, але ми закликаємо читачів самим долучатись до лав ЗСУ, донатити і всілякими іншими способами підтримувати наших військових, аби вони таки змогли повернутись до творчості за першої ж нагоди.
Фото надані героями матеріалу
Авторка фото Сергія Гололобова — Анна Пархоменко
